За часів Аристотеля був досить наївний, проте цікавий розподіл наук на дві головні : геологія, яка вивчає все, що є на Землі; та теологія, яка має відношення до всього, що пов’язано з богом та духом. Теологи стверджували: спочатку було слово… Геологи доводили: спочатку був камінь [Кренделев 1985, c. 141].

На початковому етапі зародження наук про землю - мінералогії та геології - слово “камінь” вживали у широкому розумінні, проте частіше разом з епітетом “дорогоцінний”.

Сучасна наука розподіляє більш чітко: мінерали та гірські породи. Щодо мінералів, то з генетичної точки зору вони являють собою однорідні природні хімічні сполуки - продукт фізико-хімічних процесів, що відбуваються у земній корі. Саме тому до мінералів відносять самородне золото, мишьяк, сірку, вісмут, навіть кригу і звичайно перли.

Археологічні розкопки підтверджують: людина з доісторичних часів знала та використовувала самоцвіти у своїй господарчій діяльності, в обрядових та культових предметах, для виготовлення прикрас. Найбільшою дорогоцінністю багатьох народів світу, а особливо арабського Сходу, вважався камінь “лу-лу”. В руських літописах та билинах його назва “женьчуг”, “зеньчуг” або “жемчуг” (від китайського “чжень-чжу”). Відомий поет, філософ, лікар та природознавець арабського Сходу Біруні у наукових трактатах найкращі рядки присвятив перлам, оспівуючи не лише красу, величність, дівочу чистоту, притягувальну та чародійну силу, але й властивості, засоби добування, обробки, сверління, лікування каменем та лікування самого каменю [Бируни 1963, с. 518]. “Перлини подібні до блискучих зірок, їхня шкіра огорнута раковиною краси” - так вважали на Сході. У монголів часів Чингиз-хана перли були символом влади та могутності, талісманом від лиха та безталання, знаком прихильності, відданості та багатства [Кренделев 1985, c. 78].

Оспівувались перли і у давньоруських літописах, де вони порівнювались з чистотою душевною : “Един же изрони жемчужну душу из храбра тела чрез злато ожерелье”, поетизує автор “Слова о полку Ігоревім” [Слово о полку Игореве, c. 93].

Перли відносяться до найпоширеніших прикрас на Русі : ними оздоблені намиста, сережки, браслети, головні убори, одяг князів та бояр, предмети церковного вжитку. Навіть серед святкового вбрання простого люду зустрічається оздоблення перлами. З давніх часів на Русі шитво перлами було суто жіночим мистецтвом : для виготовлення одягу та прикрас створювались своєрідні майстерні, так звані “світлиці”, в яких працювали вишивальниці [Зорина 1972, с. 43].

Перші згадки про перли можна знайти у Теофраста, грецького автора трактату “Про камені” (390-287 рр. до н.е.). Як прикраси їх використовували в Єгипті та Греції, пізніше в давньому Римі, де за красиві перлини сплачували високі ціни.

Відомо, що в Японії, Індії прикраси та дрібні побутові вироби з перламутру мали широке поширення більш ніж за 2500 років до н.е. Після хрестових походів перламутр з’явився в Італії, Голандії, інших країнах. Особливо модним він був в XVII ст. [Соболевский 1983, c. 58].

До наших часів збереглися матеріальні свідчення поширення перлів у різні часи історичної доби. Так, наприклад, відомий Преславський золотий скарб з перлами в Болгарії датується X ст. до н.е.; славнозвісна “шапка Мономаха” прикрашена перлами; чимало менш відомих, проте традиційних у середньовіччі прикрас з перлами зберігається у фондах Національного музею історії України; в експозиції Київського музею історичних дорогоцінностей України представлений жіночий браслет з сарматського поховання (I ст. до н.е. - II ст. н.е.), рясно оздоблений перлами.

Проте, чи завжди те, що визначається на “око” як перлини, відповідає дійсності? Відповідь на це питання можна одержати під час діагностичних визначень, які, перш за все, грунтуються на вмінні відрізняти штучно виготовлені перлини від природних з уточненням на підставі дослідження і аналізу хімічного складу та структурної відповідності.

Природні перлини - округлі або неправильної форми органомінеральні утворення, що виникають при відкладенні шарів арагоніту довкола подразника, привнесеного в мантійну порожнину молюсків з внутрішнім перламутровим шаром раковин.

Довкола подразника утворюється міхурець, на внутрішній поверхні якого виробляється перламутр у вигляді сферичних шарів, що складаються з орієнтованих перпендикулярно до їх поверхні мікрокристалів арагоніту. Така радіальна та концентрична будова є важливою ознакою внутрішньої структури натуральних перлин [Корнилов, Солодова 1983, c. 206].

Головними складовими перлів є арагоніт (до 86% - в морських і до 95% - в прісноводних), органічна речовина - конхіолін (0.5-5%), вода (до 3%), домішки Al, Ba, Fe, Si, Mn, Cu, Mo тощо, вміст яких може коливатися, особливо Mo [Солодова 1985, c. 111]. Арагоніт, що входить до складу перламутру раковин та перлин, відноситься до мінералів класу карбонатів Са[COз]; має показник твердості 3.5-4.0 за шкалою Мооса. Щільність перлин становить 2.65-2.75 г/см3. Завдяки будові, перлам властиві в’язкість, пружність, еластичність, протидія механічному руйнуванню. Так, наприклад, при падінні на гладку поверхню натуральна перлина (на відміну від штучної) буде багато разів високо підстрибувати. Будова перлин відповідає будові раковин : залозові клітини мантії виділяють мікрокристали арагоніту у вигляді дрібних лусок овальної або полігональної (багатокутної) форми. Склеюючись конхіоліном, вони утворюють пластини, що нашаровуються одна на одну подібно до черепичної побудови.

Процес росту перлини зумовлює постійне збільшення нашарувань, які на мікрознімках мають “трасовану” поверхню (рис. 1).

Рис. 1. “Трасована” структура перламутрового шару сучасної мідії. Збільшення 4000 x. (Фото з архіву Д.П. Дьоменко).

За своїми розмірами перлини бувають дрібні (пилуваті) - до 2.5 мм, середні - від 2.5 мм; крупні - понад 6 мм в діаметрі. Перлини завбільшки 7-8 мм високої якості зустрічаються рідко.

Від давна якість перлів оцінювалась за їх формою, розмірами, кольором, блиском. Більш за все цінували рожеві, жовті, золотаві, блакитні, чорні перлини за кольором та округлі або грушовидні за формою.

Колір перлини зумовлюється ступенем просвічуваності зовнішньої оболонки та характером підстелюючого шару. Карбонат кальція в формі кальцита або арагоніта безбарвний або білий, в той час як конхіолін в тонкому зрізі жовтуватий, в товстих шарах - бурий, навіть чорний. Деякі слабкі відтінки різного кольору пов’язані з наявністю невеликої кількості домішків, присутніх в абсорбованій воді [Фарн 1991, с. 501].

В природних умовах переважають перлини неправильної форми. У давнину такі перлини мали назву “потворець”, “рогатець”. Високоякісні шанували, називаючи “скатними” [Зорина 1972, c. 45].

Якість природних перлів безпосередньо залежить від середовища перебування молюсків. Якщо устриця вільно пересувається у різних напрямках, формуються найкращі сферичні перлини. В разі обмеження пересування в одному напрямку, відбувається формування перлин овальної або краплевидної форми [Солодова 1985, c. 27]. Важливими факторами вважаються також глибина, стабільні температурні умови, характер рельєфу водоймища, течії та насиченість води киснем.

Безпосередньо від форми залежить інша властивість перлин - блиск, що пов’язано з орієнтацією тонких арагонітових лусочок, складених в пластини, та їх здатністю пропускати світло на певну глибину. Під час проникнення світла відбувається відбивання, заломлення та інтерференція світлових хвиль. Якість та особливості гри світла зумовлюють “переливання” перлів.

Оскільки перлини складаються з карбонатної речовини біогенного походження, на їх фізичний стан негативно впливає підвищення температури, а також тривала дія слабких розчинів кислот, луг, навіть мильної води, що спричинюють до процесів декарбонатизації.

Тим не менше, існує спосіб “оживлення” перлин шляхом обробки слабкими розчинами соляної та оцтової кислоти, пов’язаний з видаленням вивітрених шарів до гладкої блискучої поверхні.

Враховуючи здатність перлин реагувати на кислотні розчини, вони вважаються типовим каменем-оберегом. В стародавні часи перлину занурювали у келих з добрим вином, подаючи його шановному гостеві. Тим самим висловлювали прихильність, пошану та чистоту думок. В тому випадку, коли вино прокисле або отруєне, перлина швидко тьмяніє, шершавіє, тим самим попереджаючи про небезпеку [Кренделев 1985, c. 79].

За походженням перлини бувають як морські, так і прісноводні.

У всі часи найбільше цінували перли зі Сходу - з Перської затоки біля берегів Аравійського півострову та із затоки Манаар біля північно-західного узбережжя Цейлону. Звідси походить назва високоякісних перлин “орієнталь”, тобто схід - “орієнт”. Перлини зі Сходу відзначаються найбільшим блиском з перламутровим полиском, що пов’язано з заломленням та інтерференцією світла в нашаруваннях пластин, а також прозорістю, або великою глибиною проникнення світла у нижні нашарування.

У давнину перли потрапляли звідси до інших країн в результаті обміну або як військові трофеї.

Район Перської затоки протягом 2 тис. років залишався, і надалі залишається, важливим джерелом постачання високоякісних перлів.

В X-XII ст. більша частка прісноводних перлин надходила з рік Шотландії, Франції та Ірландії. Головним постачальником Риму була Англія. Проте звідси надходили перлини невисокої якості, дрібні та неправильної форми, які використовували переважно для виготовлення ліків та пудри [Солодова 1985, c. 31].

В стародавні часи (за документальними свідченнями перші згадки відносяться до XV ст.) річкові перлини енергійно добували на Русі в басейні Північної Двини, в річках Новгорода Великого, де знаходили крупні перлини для намиста. Проте добування перлів відбувалось по-хижацьки, внаслідок чого вже в XIX ст. їх вилов припинився зовсім [Соболевский 1983, c. 64].

Прісноводні перлини відрізняються від морських як за характером деформацій, що зумовлюється, значною мірою, їх швидким зростанням, так і за хімічним складом. Встановлено, що присутність Mn у домішках є характерною ознакою річкових перлів, і його виявлення вважається важливим фактором під час експертних визначень [Солодова 1985, c. 117].

Серед перлин розрізняють також натуральні, штучні та імітації. Хоча з комерційної точки зору штучні перлини з’явилися на початку 1920-х рр., китайці вже 3 тис. років тому використовували раковини прісноводних молюсків для покриття невеликих предметів шаром перламутру [Солодова 1985, c. 80].

В XIII ст. в Китаї був відомий спосіб виготовлення штучних перлів шляхом привнесення дрібних часток до мантії молюсків, що виробляють перламутр. Привідкриваючи стулку раковин, за допомогою бамбукової дротинки вводили невеличкий предмет - найчастіше то були фігурки з кістки, дерева або бронзи. Через кілька місяців, а іноді через 2-3 роки, предмет, вкритий перламутром, виймали. Саме в такий спосіб виготовляли фігурки Будди [Maslankiewicz 1982, c. 259].

У XVIII ст. до тих самих засобів виготовлення штучних перлів дійшов відомий шведський природник Карл Лінней (1707-1778 рр.). Проте його засіб швидко пішов у забуття, оскільки був недостатньо запроваджений у практику.

Вже наприкінці XIX ст. ці методи змодифікували японці, які вводили в тіло молюска дрібні кульки з перламутру.

Протягом тривалого часу відбувалися спроби опрацювати об’єктивні методи розпізнавання перлів. Істотна різниця між натуральними і штучними перлинами полягає в їх внутрішній будові. На зрізі в натуральній перлині всі шари вкладаються концентрично довкола ядра. Штучна має суцільне велике ядро і тільки зовнішня її оболонка концентрична.

Існує класичний спосіб дослідження перлин, який дозволяє виключати будь-які помилки. Цей спосіб полягає у застосуванні рентгенівських променів. Під час проходження рентгенівських променів формується картинка, яка вказує на походження перлини : якщо перлина справжня, - утвориться шестигранне пунктирне зображення, на відміну від чотиригранного (або у вигляді мальтійського хреста) в тому разі, коли перлина штучна. Це явище пов’язано з різницею у розщепленні рентгенівських променів, що проходять крізь кристалічну побудову арагонітових пластин.

Сучасніша нова рентгенівська методика А. Александра і Н. Шервуда - радіографічна, грунтується на опроміненні перлин. Утворення в центрі більш ясної плями, ніж по краях, з м’якими та безконтрастними переходами, свідчитиме про те, що перлина натуральна. В тому випадку, коли перлина штучна, поміж більш і менш ясними ділянками пролягатиме чорна гранична лінія [Maslankiewicz 1982, c. 263; Андерсон 1983, c. 408].

Крім того, існує метод розпізнавання в рентгенівській та ультрафіолетовій люмінісценції : при опроміненні прісноводної перлини, вона буде світитися зеленим світлом, а в морських природних перлинах це явище не відбуватиметься [Андерсон 1983, c. 409]. Проте, цей метод під час діагностичних визначень можна використовувати лише як додатковий.

Під час діагностування перлин використовують різні методи та прилади, що залежить, в першу чергу, від мети дослідження та можливостей дослідника. Визначальними факторами при цьому виступатимуть обгрунтованість наукових визначень та їх підтвердження фактичним матеріалом.

Певну складність становлять діагностичні визначення стародавніх перлин, особливо - археологічних. В такому разі, крім загальних відомостей щодо утворення та старіння, потрібно мати уяву про перебіг діагенетичних процесів та фізичний стан за етапами розпаду та перетворення карбонатної речовини.

Рис. 2. Золотий браслет XII-XIII ст. з розкопок на території Михайлівського Золотоверхого собору.

Спираючись на загальні відомості, а також на підставі дослідження мікроструктурних ознак та хімічного складу, було проведено діагностування середньовічних перлин з жіночих прикрас часів Київської Русі X-XIII ст.

В 1997 р. під час розкопок на території Михайлівського Золотоверхого собору архітектурно-археологічною експедицією ІА НАН України (начальник експедиції - д-р істор. наук Г.Ю. Івакін) був відкритий давньоруський скарб XII-XIII ст., що складався з золотих та срібних предметів : перснів, трибусинних сережок, браслетів та 23 гривен київського типу.

Золотий браслет зі скарбу за стилістичним визначенням віднесений до іранського типу (рис. 2). Від початку він складався з декількох золотих стулок (пробністю 88%), прикрашених аметистами. По краях стулок, в улоговинках, знаходились перлини, нанизані на срібні дротинки. Від часу дротинки розпались на порох, а браслет на окремі стулки. Проте перлини збереглись і дійшли до нашого часу у задовільному стані. Всі перлини з браслету однакові за правильною округлою формою; середні за розмірами - становлять 2.5 мм. Колір перлин темнуватий, з металевим полиском. Проте, таке забарвлення навряд чи відповідає первинному. Відомо, що через 200 років, у результаті розпаду конхіаліну, перлини можуть чорніти і нагадувати на вигляд вороновану сталь [Смит 1980, c. 506].

За вимірами хімічного складу перлини складаються з карбонату кальцію, присутність домішків не виявлена.

Мікроструктурні дослідження внутрішньої побудови перлин на поперечному зрізі з використанням растрового електронного мікроскопу (РЕМ) підтверджують, що вона складається з щільних концентричних (або кільцевих) нашарувань арагонітових пластин. При збільшенні у 2000 X можна побачити, як за перебігом росту перлини з лусок полігональної форми формувалася тонка “трасована” структура поверхні (рис. 3). На мікрознімках можна також побачити радіально орієнтовані мікрокристали арагоніту, з яких складається в середині кожне кільце (рис. 4).

Рис. 3. Тонка “трасована” структура поверхні перлини, що складається з лусок полігональної форми.

Рис. 4. Радіально орієнтовані мікрокристали арагоніту, з яких складається в середині кожне з кільцевих нашарувань перлини.

Виявлені ознаки та головні характеристики структурної побудови перлин з жіночого браслету не дають підстави для сумнівів у їх природному походженні з морського водоймища, на відміну від перлин з гаптування діадеми часів Київської Русі XII-XIII ст., рештки якої зберігаються в Київському музеї історичних дорогоцінностей України (рис. 5).

Рис. 5. Діадема часів Київської Русі (XII-XIII ст.) з гаптуванням перлами.

Діадема з перлами належить до групи жіночих прикрас княжої доби зі скарбу, знайденого в 1939 р. під час археологічних досліджень фундаментів Десятинної церкви. Речі зі скарбу знаходились у тайнику в західній частині центрального нефу, і були принесені туди перед розгромом церкви монголо-татарами в грудні 1240 р.

За археологічним описом, біля кістяка жінки, що трагічно загинула під руїнами церковних стін, під шматком тканини та шкіри знаходилось скупчення дорогоцінностей. Серед них діадема, що складалася з 9 тонких платівок золота, нашитих на текстильну основу. Кожна з платівок мала в центрі рельєфний малюнок у вигляді квітки лілії (крина) з фігурним прорізом, заповненим зернятками перлів [Пекарська 1996, c. 49].

Проте, за перебігом досліджень решток жіночих прикрас на текстильній основі, в тому числі і діадеми, було виявлено імітування їх дорогоцінних елементів.

Так, наприклад, була встановлена чотириярусна структура покриття металевих пластин, за описом виготовлених з дорогоцінного металу. Замість суцільної металевої платівки, на поперечному зрізі чітко вирізняються щільний шар дрібнозернистого цементу, клейовий прошарок у вигляді аморфної речовини темного кольору, на який покладена тонка золота фольга з домішками срібла та міді, зовні вкрита прозорою органічною плівкою [Бредис 1998, c. 194].

Перлини, на перший погляд, також не справляють враження природних. Дрібні за розмірами (1.5-2 мм) перлинки за хімічним складом, крім основної карбонатної речовини, містять мікродомішки Sr, Cu, Pb, Zn, Fe. Хімічний склад, головним чином, зумовлюється середовищем, в якому утворюються перлини, але в даному разі не можна виключати ймовірність привнесення мікроелементів до їх складу під час тривалого знаходження у грунті. Зовні перлинки мають кородовану поверхню, що складається з дрібних, радіально орієнтованих лусочок. Від дотику перлинки розпадаються на крихти, відкриваючи порожнину всередині сфер (рис. 6-8).

Рис. 6. Загальний вигляд перлин з гаптування діадеми.

Рис. 7. Особливості внутрішньої структури перлини.

Рис. 8. Радіально орієнтовані мікрокристали кальцитової речовини перлинок.

Рис. 9. Колт часів Київської Русі (XII-XIII ст.) з оздобленням “перлинками”.

Виявлені структурні особливості побудови з порожниною всередині, не відносяться до характерних ознак натуральних перлів. Проте, враховуючи перебування перлин в умовах згарища в XIII ст. та подальший активний вплив грунтових розчинів протягом 700 років, такий стан їх поверхні можна пояснити процесами декарбонатизації, характерними при вмиранні перлин. Як відомо, “старінню” та “вмиранню” перлів сприяє висихання, тобто розпад органічної речовини, до складу якої входить вода, механічні пошкодження, розчинення поверхневого шару, перехід арагоніту в кальцит (як наслідок тривалої дії високих температур) та розтріскування при різких змінах умов перебування [Солодова 1985, c. 113]. В даному разі, можна стверджувати, що перлини з діадеми пройшли всі стадії старіння та вмирання і збереглися до нашого часу лише у вигляді декарбонатизованих залишків. Тим не менше, вони мають значну історичну цінність, як свідчення стародавніх технологій виготовлення прикрас, що потрапляли до Київської Русі в X-XIII ст. з інших країн. В даному випадку, враховуючи елементи прикрас та спосіб їх виготовлення, а також зважаючи на сировинні ознаки текстильної основи, виготовленої з бавовняних ниток, припускається їх походження з середньоазіатського регіону або з Китаю.

Ще одна перлинка, яка оздоблювала колт часів Київської Русі XII ст., надійшла на дослідження з фондів Національного музею історії України (рис. 9). Перлинка, як попередньо вказувалось за атрибуційними визначеннями, розміром 1.5 мм, при незначному натисненні розпалась на дрібні крихти, відкривши, таким чином, суцільну внутрішню порожнину.

Рис. 10. Уламок скляної кульки з обнизі колту.

На зламі сфери зафіксована раковиста структура, характерна для скляної поверхні, а з середини - покриття у вигляді тонкої сріблястої плівки (рис. 10). Додатковий аналіз хімічного складу методом рентгеноспектральної флюоресценції показав повну відсутність ознак карбонатної речовини, натомість до її складу входять Pb, Fe та Cu. За виявленими ознаками оздоблення колту можна віднести до штучно виготовленої скляної кульки, або бісеру, але ні в якому разі до природного органомінерального утворення.

Краса та рідкісність - головні критерії справжніх дорогоцінностей, і перли повністю відповідають вказаним вимогам. Проте перли не відносяться до дорогоцінних каменів, що відрізняються довговічністю. З плином часу вони втрачають блиск, тьмяніють, тріскаються через висихання конхіноліну, та розпадаються на порох. Але думка, що через 100-200 років перлини обов’язково “хворіють” і згодом вмирають, помилкова. На перли негативно впливають чотири головні фактори : висока температура, надмірна вологість, яскраве світло та атмосферні забруднення. Таким чином, довголіття перлів зумовлюється умовами зберігання.

Щодо діагностичних визначень та інтерпретації результатів досліджень, особливо стародавніх перлин, в кожному окремому випадку необхідний індивідуальний підхід та обережність висновків.

Стародавні перлини, як і сама історія, несуть у собі таємницю, проте невичерпне бажання та сучасна наука дозволяють її привідкрити.

Литература

  • Андерсон Б. Определение драгоценных камней.- М. : Мир, 1983.
  • Бируни-Абу-р-Райхан Мухаммед ибн Ахмет-аль-Бируни. Собрание сведений познания драгоценностей (Минералогия).- М. : изд-во АН СССР, 1963.
  • Бредис Н.Ю. Технологические исследования археологического текстиля X-XIII вв. из коллекции Десятинной церкви // Сборник статей.- Издание объединения Магнум АРС.- М., 1998.
  • Зорина И.П. Жемчуг.- М. : Знание, 1972.
  • Корнилов Н.И., Солодова Ю.П. Ювелирные камни.- М. : Недра, 1983.
  • Кренделев Ф.П. Легенды и были о камнях.- Красноярск : Кн. изд-во, 1985.
  • Куликов Б.Ф. Словарь камней самоцветов.- Л. : Недра, 1982.
  • Пекарська Л. Дорогоцінності тайника Десятинної церкви // Церква Богородиці Десятинна в Києві.-К. : АртЕк, 1996.
  • Слово о полку Игореве.- Калининград : Кн.изд-во, 1970.
  • Смит Г. Драгоценные камни.- М. : Мир, 1980.
  • Соболевский В.И. Замечательные минералы.- М. : Просвещение, 1983.
  • Солодова Ю.П. и др. Определитель ювелирных и поделочных камней.- М. : Недра, 1985.
  • Фарн А. Жемчуг : натуральный, культивированный и имитации.- М. : Мир, 1991.
  • Maslankiewicz K. Kamienie szlachetne.- Warszawa : Wydawnictwo geologiczne, 1982.